За даними Всесвітньої туристичної організації ООН, у 2019 році китайські туристи витратили за кордоном $254,6 млрд. Це було за рік до пандемії. З урахуванням того, що Китай навряд чи відкриється до 2022 року, сьогодні китайці не мають іншого вибору, окрім як переключитися на місцеві пам’ятки, на тури які їм пропонують вітчизняні компанії. Про це пише газета The Art Newspaper.
“З липня минулого року у нас в групах з’явилося багато новеньких“, – говорить Бай Ю, засновник туристичної компанії Lishi Jiangtan. Свого часу він настільки захопився історією, що у 2015 році перейшов із технологічного сектору у сферу культурного туризму та зараз займається організацією індивідуальних поїздок для невеликих груп, від 10 до 20 осіб. «У Китаї понад 9 млн мандрівників, які звикли до закордону, і багато хто з них чекає на аналогічний тематичний продукт, альтернативу закордонним турам, за яку вони готові платити».
Більшість клієнтів Бай Ю старше 35 років, чудово освічені, добре забезпечені та їздять поодинці, а не з родиною. За його словами, близько 90% – жінки. Ці заможні нові клієнти хочуть якісного продукту, за який готові платити. Цього року туристи витрачали в середньому від 1 тис. до 1,2 тис. юанів ($155–185) на день, що втричі більше, ніж у 2015 році. Тож його компанія вдвічі збільшила кількість працівників.
Втім, інтерес до культурних скарбів Китаю почав зростати ще до того, як через пандемію було перервано міжнародне авіасполучення. У 2014 році президент КНР Сі Цзіньпін проголосив як національну політичну доктрину «віру у велику культуру Китаю». У 2018-му низка державних органів з туризму та культури об’єдналися у Міністерство культури та туризму.
«Можна упустити „блакитний океан“ (тобто нішу, де поки немає конкуренції), якщо не дотримуватися указу президента, особливо коли держава надає щедру підтримку всій галузі», — вважає Ян Цзе, який 15 років пропрацював менеджером у McDonald’s, а у 2017 році заснував компанію Jinxingji. 2020-го його команда організувала культурні тури для більш ніж 5 тис. мандрівників. Найпопулярніший маршрут — відвідування на вихідних буддійських храмів династії Тан на горі Утай у провінції Шаньсі приблизно за 250 км на південний захід від Пекіна. На відміну від природних пам’яток, на думку Ян Цзе, «про культурні об’єкти потрібно обов’язково розповідати, щоб туристи могли повною мірою оцінити їхнє значення», і саме тут вступають у гру такі агенції, як його.
Поки ковід не переможений і зберігається ймовірність скасування поїздок, агенції паралельно активно працюють у Мережі. Не Менцяо, партнер Yilü, зазначає, що половина діяльності її компанії пов’язана з інтернет-програмами. Вони читають лекції про буддійські статуї, стародавню архітектуру та китайську спадщину в західних музейних колекціях. Як лекторів запрошують експертів з провідних університетів та дослідницьких інститутів, деякі також їздять разом із групами. Залежно від кваліфікації лектори одержують щоденні гонорари у розмірі від 1 тис. ($155) до 20 тис. юанів ($3,1 тис.), а відомі вчені можуть заробляти до 100 тис. юанів ($15,5 тис.).
«Більшість фахівців у закладах культури закінчили престижні університети, але працюють за скромні зарплати. Гроші, які ми їм виплачуємо, просто визнання їхніх академічних досягнень, каже Не Менцяо. — І ми пропонуємо більше можливостей працевлаштування тим, хто нещодавно вийшов із вишу».
Зростання числа туристів викликає занепокоєння у експертів: чи не постраждають стародавні пам’ятники від такого напливу людей? Згідно з даними національного дослідження, проведеного у 2012 році, у материковому Китаї налічується понад 766 тис. нерухомих об’єктів культурної спадщини, при цьому їх обслуговуванням займається лише близько 130 тис. фахівців. Нестача персоналу означає, що деякі об’єкти залишаються без нагляду, інші закриті для публіки.
Хоча охорона об’єктів культурної спадщини Китаю є обов’язком держави, менеджери туристичних агентств погоджуються з тим, що вони несуть відповідальність і проводять роз’яснювальну роботу серед туристів щодо бережливого ставлення до архітектурних пам’яток, а також роблять невеликі пожертвування на їх утримання.
Фірма Бай Ю працює під патронатом державних культурних організацій, отримуючи доступ до деяких місць, які зазвичай закриті для публіки, за додаткову плату. «Ми готові платити за такий привілей, — каже він. — Гроші, які віддаєш за відвідування культурної пам’ятки, — це пряме визнання її цінності та значущості».
Читайте: Китайські багаті міленіали створюють нові тренди на азійському арт-ринку